Історія цих місць сягає своїм корінням в далеке минуле. Мальовничі місця Наддніпрянської височини - це суцільні пагорби та яри. Вони завжди приваблювали сюди поетів, письменників, освічену та небайдужу до мистецтва інтелігенцію, здатну оцінити прекрасні пейзажі, що відкриваються з високих та крутих берегів Дніпра на безкраї розливи «ревучого», з зеленими островами вдалечині і великою кількістю чайок, що урочисто бенкетують в його багатих водах. Приблизно в цьому регіоні степова частина України зустрічається з лісами заходу, утворюючи часом найнесподіваніші сполучення квітучих луків з прохолодними і вологими лісами, які спрямували свої вершини до самого неба.
Село Семигір'я, що має більш, ніж вікову історію, розташовується в природній улоговині в оточенні пагорбів і невеликих лісових масивів, на віддалі приблизно 8 км від водосховища. Ще до революції ці місця належали графу Лобачевському, в самому серці нинішнього села розташовувалася його садиба з невеликим, за нинішніми мірками, саманим будинком. Деякі місцеві старожили досі пам'ятають цей добротний і затишний будинок, де в радянські часи розташовувалася школа, а також алеї та сквери, які оточували садибу, органічно доповнюючи самобутню архітектуру графського житла. У народі село так і називали тоді - Лобачіха.
У радянські роки тотальна глобалізація не пройшла повз Семигір’я. Інфраструктура села і кількість його жителів виросли до несподіваних розмірів. У селі з'явилося все, про що тільки могли мріяти тодішні стахановці і колгоспні активісти. У числі іншого тут побудували пожежну частину, водонапірну вежу, очисні споруди і навіть артезіанську свердловину. На жаль, в ті роки було повністю знищено природне багатство природних степів - під кукурудзу і пшеницю зорали усі узгір'я та пагорби. Вирубувалися ліси, винищувалися дикі тварини - споконвічні їхні мешканці. Зараз природний біоценоз повільними темпами відновлюється, але, звичайно, нікому вже не відшкодувати тієї шкоди, яка була завдана місцевій флорі і фауні в результаті інтенсивного і безвідповідального господарювання.
Не так уже й давно, на території села був невелика водойма і ще парочка-друга в околицях поруч з селом, але, чи то через неграмотне ведення агротехніки оточуючих полів, то чи в ході природних процесів, вода пішла. Однак на території села досі б'ють ключі і стоять калюжі, в яких росте очерет. Тварини з усього лісу приходять сюди пити воду. Бобри трохи відновили водойму, побудувавши невеличку дамбу, та зробили свою хатку в самому центрі ставочка. Відновлення цього прекрасного озера стало б справжнім подарунком селу і всім його мешканцям.
Недалеко від Семигір’я, приблизно в декількох кілометрах, є діючі озера. Три великих озера займають по протяжності близько двох кілометрів, місця там живописні та майже безлюдні, бо розташовуються озера відокремлено від сусідніх сіл і добиратися туди не дуже зручно. Формально водойми знаходяться в оренді, в теплу пору року там живуть сторожа, але інтенсивної господарської діяльності не спостерігається, швидше просто захист від браконьєрів.
Як соціальний об'єкт село Семигір'я давно втратило свою значимість. Тепер це крихітне село, схоже на хутір. Тут залишився п’яток бабусь та дідусів, яким просто нікуди діватися, ось і доживають свій вік. Решта роз'їхалися в швиденько після розвалу Союзу. Мабуть, зараз ці місця приваблють лише ентузіастів, які шукають усамітнення від міської суєти, а також мисливців, які приїжджають в лісництво приємно провести час. Якщо не брати до уваги грунтівок, які доступні лише в певну пору року, то під'їзд до села можливий тільки з боку Глинська, найближчого великого села, розташованого в 7 км від Семигір’я. Таким чином, по об'їзній асфальтованій дорозі через великі села дорога до міста займе близько 40 км.
Світловодськ - містечко невеличке, тут важко відшукати звичні «принади» мегаполісу, а багато товарів можна замовити тільки через інтернет. З іншого боку, для тих, хто і так прагне до автономного існування, кращого місця, ніж Семигір'я, годі й шукати. Тут є ліси і степи, височини, яри і балки, які надають широкий простір для життя і доброзичливо постачають необхідні природні продукти і матеріали. На території колишнього села залишилися старі сади, які в урожайні роки в надлишку забезпечують всіх жителів села смачними яблуками, грушами, сливами, аличею, вишнями, виноградом, малиною, суницею і багатьма іншими дарами природи без хімії і консервантів.
Наявність великих ділянок вільної землі дає можливість займатися овочівництвом, створювати сади, випасати тварин. А відсутність густої щільності населення, характерної для процвітаючих сіл, дозволяє розслабитися і спокійно подумати «про вічне». Ось чому це місце стало ідеальною базою для створення екопоселення. Живучи серед природи, ми навчилися цінувати її багатство, а готова платформа у вигляді уцілілої інфраструктури села надає нам широкі можливості для творчої побудови проектів в сфері рослинництва, тваринництва, освоєння різних ремесел, автономного облаштування побуту і, накінець, дозволяє вивільнити час для направлення енергії на благо навколишнього середовища.
